вівторок

Село Шенборн


Село Шенборн, знаходиться у Мукачівському районі Закарпатської області. Населення складає 458 чоловік.
Площа села складає 33,4 га, в межах сільської ради – 147,1га. Відстань від райцентра - 5 км.

Шенборн, вулиця Головн
Метою даної роботи є дослідження історії та сьогодення колись німецькомовного села Шенборн. Проживаючи на території різних держав селяни на протязі трьох століть зуміли зберегти свою мову і культуру, свою самобутність. Дана тема є актуальною для сучасної багатонаціональної України. Виконуючи дослідження учні зустрічалися з мешканцями села, працівниками сільради, вчителями-істориками місцевої школи, вивчали джерела бібліотеки Центру німецької культури «Паланок» та Закарпатського товариства німців «Відродження».
Реконструкція гербу села Шенборн
      Історія виникнення.
В одній з дарчих грамот 1484 року, коли Закарпаття входило до складу Угорського королівства, це поселення називається Кішфолу (Kisfalu – Мале село), інший документ 1495 року називає його Кішуйфолу (Kisujfalu – Мале нове село), в урбарії 1649 року село згадується під назвою Мункачуйфолу (Munkácsujfalu – Нове село біля Мукачева). В ті часи поселення знаходилося біля дороги, що з’єднувала Берегово з Мукачевом.
У 1599 році тут жило 11 родин кріпаків. Кожна родина мешкала в окремій хаті. У 1649 році кріпаків вже було 25 сімей, а вільних селян – 21. Жителі села виконували різні роботи в Мукачівському замку, що належав Дьєрдю Ракоці, зокрема доглядали сад. До кінця XVII століття село населяли переважно угорці та русини-українці. 
Мукачівський замок
У 1672 році, коли замком володіла Софія Баторі, в селі жило 28 сімей кріпаків і 39 родин вільних селян. Кожна родина щороку мала віднести до замку 30 курей, 10 гусей, 80 яєць, 3 гульдени (тогочасна грошова одиниця). Того року старостою Уйфолу був Янош Кертейз.
В урбаріальних документах 1699 року записано, що в селі вже була церква (дерев’яна), але без священика, мешканці тоді були протестантами, а духовником їх був священик з сусіднього села Форнош.
З-за свого розташування село сильно страждало від військових подій. Антон Мюллер в своїй хроніці пише, що за свою історію воно було зруйнованим 10 разів. Тож, спасаючись від військових загонів та мародерів, які постійно під час воєнних подій пересувалися дорогою, жителі залишили старе місце і збудували нове поселення в лісі. Ще в недалекому минулому безпосередньо вздовж траси Мукачево-Берегово, на Шенборському лузі і на військовому аеродромі можна було знайти сліди колишнього поселення. Щоб нові будівлі не можна було побачити з дороги, дуби між старим і новим поселенням не вирубували і це придавало новому поселенню характер своєрідного “замку в шипшині”.
Автор іншої хроніки Цепунцауер зауважує, що багато лиха натерпілося населення цієї місцевості під час повстання Ференца ІІ Ракоці – національно визвольної війни (1703-1711) угорців та русинів-українців проти панування Габсбургів. Затяжна війна виснажила край, до господарських негараздів додалася й епідемія чуми. Більшість сімей покинули свої будинки і більше до них вже не поверталися. Місцевість опустіла, заросла деревами, кущами, колючками. Нечисленні родини, що залишилися, самотужки не встигали боротися з запустінням. Із архівних джерел відомо, що у 1728 році у Новому селі жило лише 6 сімей.
Після війни, забираючи землі повстанців, австрійські власті створювали латифундії і передавали їх новим господарям. Так величезні володіння з центром у Мукачеві (в тому числі і Нове Село) в 1728 році були подаровані Лотару-Францу Шенборну, єпископу бамберзкому і архієпископу майнцскому. Преподобний Франц невдовзі помер і всі землі дісталися його племіннику Фрідріху-Карлу Шенборну, віце-канслеру. На спустілі ділянки вони переселили німецькомовні сім’ї із своїх володінь в Австрії. Дослідник краю і автор книги “Шляхи переселення Карпатських німців” Леонард Ковач стверджує, що вже у 1730 році у Нове Село приїхали перші п’ять франкських сімей із Вюрцбурга і Бамберга. У 1732 році тут жило вже 30 сімей колоністів. З тих пір поселення стало майже повністю німецькомовним і назвали його Унтер дер ширмгершафт Шенборн (Unter der schirmherrschaft Schönborn, тобто українською – Під патронатом Шенборна), або коротко Унтер-Шенборн (Unterschönborn, угорською – Alsóschönborn). Ця офіційна назва зберігалася до 1944 року наряду з українською (а також і чеською) назвою Нове Село. Серед людей воно називалося просто Шенборн1. З часом німецьких сімей прибувало дедалі більше. Фрідріх-Карл віддав перевагу селянам, що розбиралися у тваринництві та виноградарстві. Він створював для переселенців вельми вигідні умови. 
Реконструкція села Шенборн
Кожен, хто погодився на переїзд, отримував безкоштовно будинок, хлів, пасовище для худоби і чимало землі. У першу зиму після переселення новосели отримували безкоштовно зерно і дрова. А всі дорожні витрати власник брав на себе4. Угіддя села були поділені на дві частини і двопілля стало формою обробітку орної землі. Також колоністи виконували роботи по ремонту доріг і мостів, а у селі організували промисел з випікання цегли. Сприятливе розташування та хороший ґрунт привели з часом мешканців цього села до благополуччя і вже невдовзі кожна сім’я мала власний виноградник. Пізніше в центрі села збудували школу та - у 1770 році - римсько-католицьку церкву. Це була проста споруда з дерева, з валькованими стінами й двосхилим дахом. У 40-х роках XX століття стара церква занепала. Залишки храму розібрали в 70-х роках. 
У 1851 році Елек Фийнеш у своїй праці Географічний словник Угорщини так написав про Шенборн: «Німецьке село в комітаті Береґ за 1 милю на південь від Мукачева. Жителі: 423 римо-католики, 20 греко-католиків (тобто українців). Є тут католицька дочірня церква. Рівнинні землі родять гарну пшеницю. Є в селі і ліс. Землевласник: граф Шенборн».
Печатки села Шенборн
 Згідно з переписом 1910 року в Шенборні проживали 525 мешканців: 465 німців, 33 русинів та 27 угорців (до них зголошувалися і євреї). За віросповіданням 476 з них були римо-католиками, 37 греко-католиками та 12 іудеями.
            Військові події Першої світовоївійни (1914-1918) напряму не торкнулися Шенборна, незважаючи на деякий занепад, село залишилося майже таким же, як в довоєнний період: у 1921 році, тут проживало 522 мешканців, 466 з яких були німцями. 
Мешканці Шенборну, початок ХХ ст.
            Після розпаду Австро-Угорської монархії Підкарпатська Русь увійшла до складу Чехословаччини. Вперше населення краю відчуло паростки демократії, свободи, які найбільш рельєфно віддзеркалилися у розвитку шкільництва, освіти і культури. Дітям усіх національних меншин забезпечувалися рівні права навчатися рідною мовою. Німецька була введена як основна мова навчання в Шенборнській шестикласній церковній школі з одним вчителем, також тут було створено осередок Німецької культурної асоціації (Deutsche Kulturverband). В 20-30 рр. культурно-просвітницьку роботу в селі проводив учитель Мартін Гунгредер. З 1935 по 1938 рік директором римсько-католицької початкової школи у Шенборні працював Антон Мюллер (до того він був тут вчителем). За дорученням громади Мюллер створив німецькою рукописну хроніку села, яка містила 8 сторінок1.
Соціально-економічні та політичні умови також змінилися, економічні реформи, що провадилися, викликали у населення певні страхи але й надії. Чехословацька влада, реалізуючи аграрну реформу, націоналізувала всю поміщицьку землю і розподілила рілля між нужденними селянами. В пошуках кращих заробітків, щоб закласти основу для майбутнього життя, багато жителів відправилися до США, Канади, Франції та Бельгії. Деякі з шенборнців  емігрували назавжди, але більшість – з наміром повернутися з заробленими грошами. 
Учні Шенборнської школи, в центрі - Антон Мюллер - вчитель та автор "Хроніки Нового Села - Шенборну". Середина 30-х років ХХ ст.
            Після анексії Закарпаття Угорщиною у 1939-1944 роках мовою навчання знов було призначено угорську, але при сільській школі функціонував осередок Товариства Німецької Культури, що діяв у складі “Спілки німців в Угорщині” (Volksbund der Deutschen in Ungarn).
У березні 1944 року фашисти вивезли до Мукачівського гетто єдину єврейську родину Шенборну (в їх колишньому, вже перебудованому приміщенні, зараз знаходиться сільський клуб). 9 з 10 членів родини загинули у концтаборах.
Однак і німцям довго і щасливо жити на цій території не судилося. Друга світова війна не обійшла ці землі та їх володарів стороною. Багато з шенборнців були мобілізовані в армію і загинули на фронтах. Трагедія посилювалася ще тим, що частина закарпатців воювала на боці переможених. І коли прийшли радянські війська, вцілілі на фронті чоловіки були заслані до таборів. Тож повоєнні роки не принесли багатонаціональному і багатостраждальному краю віками вимріяної долі.
Вже наприкінці1944 року, коли Закарпаття ще не входило до СРСР, тодішніми радянськими владними структурами проводяться репресії та інтернування не тільки німців, але й угорців, українців та представників інших національностей. 16 січня 1946 НКВД Радянського Союзу видав розпорядження № 1034 про масову депортацію з території Закарпаття осіб німецької національності.
            Тоді було зруйновано соціальну структуру населення, суттєво змінено склад етнічних меншин. Німці Закарпаття чи не найбільше постраждали від сталінізму і його тоталітарної системи. Так лише з Шенборну було депортовано в Сибір та Казахстан 133 чоловік, чимало з них було замордовано у концтаборах. 
У роки тоталітаризму німці боялися спілкуватися рідною мовою, не вели листування з рідними та близькими, уникали німецьких форм власних імен, як і проведення обрядів, дотримання звичаїв, традицій тощо.
Дозвіл повернутися додому німці отримали тільки в 1974 році.
Після розпаду Радянського Союзу у 90-ті роки ХХ століття більшість  німців Шенборну виїхали на постійне місце проживання до Німеччини. Спустілі помешкання були заселені закарпатцями, що втратили своє житло після повені 1998 року та етнічними німцями, що переїхали до України з Середньої Азії.
Не зважаючи на природний приріст населення, за переписом 2001 року в селі проживало лише 377 чоловік.

 Сучасний стан
На даний час населення Шенборна складає 458 чоловік. Село заселено представниками різних національностей: тут проживають українці, німці, росіяни, угорці, вірмени,казахи, роми.
Діючим сільським головою є Віктор Легеза. 
Село Шенборн, вулиця Головна
Станом на 1 лютого 2014 року в Шенборні було 174 дворогосподарств. Кожне з них складається принаймні з одного житлового та кількох (2-4) допоміжних будинків. Всі будинки в межах «старого села» розташовані на 5-ох вулицях. Найбільша кількість дворогосподарств знаходиться на вул.Головній, а найменша – на вул.Горіховій (Головна – 107, Нова – 32, Буркгарда та Мукачівська – по 11, Горіхова – 7). У новому масиві вже збудовано 6 будинків.
            Більшість будинків були збудовані у першій половині ХХ століття, але  останніми роками були капітально відремонтовані або перебудовані.
          Будинки, які належать до першої категорії, як правило, будувалися з глини (саману). У плані вони є прямокутними, менша сторона їх (фасад) виходить на вулицю. У таких будинках проживають люди літнього віку або люди з погіршеним соціально-економічним статусом. До цієї категорії відноситься не більше 10 % всіх будівель. До другої категорії належать будинки, які будувалися (або перебудовувалися) у 60-70-х роках, це стандартні, цегляні, квадратні у плані (10х10 м) будівлі.
с. Шенборн, вулиця Нова
            За останні 20-30 років в селі побудовано (чи перебудовано) чимало модерних, стильних дво- та триповерхових житлових комфортних будинків, що забезпечені усіма зручностями.
            Мешканці Шенборну, вочевидь, задоволені своїм селом. 90 % вулиць є дорогами з твердим покриттям (асфальт або бетонні плити). Всі будинки електрифіковані та підключені до природного газу. В більшості з них є автономне водопостачання та каналізація.
За допомоги меценатів з Німеччини в селі між вулицями Нова та Головна у 2000 році був облаштований своєрідний парк з капличкою, фонтанами, скульптурами з лози та дитячим майданчиком, і великою кількістю дерев та клумб. 
В селі є дошкільний навчальний заклад (вул. Мукачівська, 9), клуб з бібліотекою, ФАП, благодійна організація «Медико-соціальний центр імені Матері Терези» (вул. Головна, 37). На вулиці Новій (буд. 18) знаходиться католицький монастир – Конгрегація сестер почитання найсвятішої євхаристії.
Тепер  корегується генеральний план забудови нового кварталу. Проектна чисельність населення становить 2430 чоловік та 578 будинків. Відповідно до цього плану буде забудовуватися інфраструктура: в проекті передбачено будівництво нового дошкільного навчального закладу, початкової школи I-II ступенів, пошти, АТС, ФАП, торгівельного центру, церкви та спортивного комплексу.
с. Шенборн, вулиця Нова

На території села зареєстровані мале підприємство з виробництва сільгосппродукції «Господар» (вул. Красна, 2); фермерське господарство «Августин» (вул. Лісна, 13); ВАТ «Закарпатське племпідприємство» (розведення великої рогатої худоби – вул. Мукачівська, 2); ТОВ «Святий Рафаель» (лісопильне та стругальне виробництво, просочування деревини – вул. Головна, 6); ТОВ «ДПЛ» (виробництво будівельних деталей та плит на деревній основі – вул. Мукачівська, 13). На відстані в 1 км на північний схід від села знаходиться нафтобаза ЗАТ «Корпорації «Західна нафтова група Карпати», профілюючою діяльністю якої є торгівля світлими та темними нафтопродуктами (вул. Мукачівська, 15). 
В лісі на південній околиці села знаходиться Західний центр радіотехнічного спостереження Державного космічного агентства України. 
На території села є два кладовища. В старому вже нових поховань нема. Тут же знаходиться могила Альоші – невідомому воїну Червоної Армії, що загинув у 1945 році.

     Значні для села історичні події
1567 рік – Уйфолу повністю знищене під час осади Мукачівського замку військами австрійського генерала Швенди.

1728 – австрійський єпископ князь Карл Фрідріх Шенборн отримує Мукачівщину у володіння і починає переселення на Закарпаття німецьких (франконських) іммігрантів з району Бамберг і Вюрцбург. 
1730 – село за іменем свого нового власника отримує назву Шенборн.
1852 – коштом мешканців села споруджено сучасний римо-католицький  костел святого архангела Михайла (однонавний мурований храм базилічного типу). Протягом своєї історії церква тричі горіла.

1867 – в Угорщині розпочалася політика перетворення багатонаціональної держави в мононаціональну: з цією метою місцеві німці, як і представники інших національних меншин, були піддані "мадяризації". Після 1880-х років у школах і дитячих садочках мовою навчання була визначена лише угорська. Навіть служба в церквах повинна була справлятися тільки угорською мовою.  У результаті ціле покоління закарпатських німців не мало змоги вчитися читати і писати рідною мовою, а державну – угорську – засвоїло погано.
Будинки Шенборна кінця XIX - початку XX ст
1925 під час місячної поїздки по Закарпаттю влітку Шенборн відвідав академік, видатний німецький вчений-славіст Едуард Вінтер.   
Восени 1944 року, після приходу радянських війсь, церква була закрита. Надалі служба проходила підпільно.

1946 – офіційною назвою затверджено – Нове Село (Новоселиця). Голова сільради Й. Сульцер.
1948 у грудні в селі із 23 селянських господарств було організовано колгосп імені Дзержинського, тут працювали дві бригади,очолювані І. Тадлером та Й. Ліб. В 1949 році шевство над цим господарством взяв Мукачівський хлібокомбінат. 

1951 – 28 січня колгосп імені Дзержинського приєднали до колгоспу імені Горького села Нижній Коропець. Там же була створена сільська рада на два села. 
Друга половина 40-х рр. – військове відомство забрало для свого користування значні лісові території навколо села. На землях, що належали Шенборну, збудовано військовий аеродром (площею 196 га), на якому базувався 486винищувальний орденів Суворова і Богдана Хмельницького авіаційний полк. Два роки – з 27 жовтня 1952 р., тут служив майбутній льотчик-космонавт Володимир Комаров. 
Космонавти Ю.Гагарін та В.Комаров (фото 1962 року)
У подальшому, до 1993 року, тут розміщувався 92 полк винищувальної авіації, оснащений надсучасними на той час винищувачами МіГ-29. До 1996 року – 14 окрема вертолітна ескадрилья протиповітряної оборони України. Злітні смуги аеродрому були спроможні приймати вантажні й пасажирські літаки типу Іл-62, Іл-76, Ту-204 та Боїнг-737, тож неодноразово цей аеродром виконував функції і пасажирського. На даний час він не працює. 
1961 – на місці колишнього будинку пастухів побудована нова (початкова) школа. Вчителями в ній до 1975 року працювали Ольга Лібак та Йозеф Кізман.

1962 – влада намагалася зруйнувати церкву. За розповідями мешканців, адміністрація  пригнала трактор, до купола прив'язали трос і стали тягнути. В цей час всі німці зібралися на околиці села, стали на коліна і просили Бога зберегти храм. Трос порвався, іншого не знайшли. Так храм і залишився.
1974 – 6 січня неподалік Шенборну зазнав катастрофи пасажирський літак Ан-24Б компанії Аерофлот, що виконував рейс з Києва через Івано-Франківськ до Ужгороду, загинули 24 людини.
1974 – 31 серпня рішенням Президії Верховної Ради СРСР та уряду СРСР було сформовано будівельну військову частину №73570, якій належало в лісі на східній околиці Нового села збудувати об’єкт надзвичайної таємності – радіолокаційну станцію попередження про ракетний напад на дальніх підступах до держави (РЛС «Дніпро»). Частина підпорядковувалася Першому Управлінню систем протиракетної і проти космічної оборони, що знаходилося Москві. Більшість офіцерів мешкала на квартирах в Мукачеві і в Новому Селі, солдати та сержанти – в дерев’яній казармі3
1975 – було збудовано військове містечко (Мукачево-12 або Шипка, з метою секретності називалося "Рембаза ВВС") і головні споруди об’єкту. Військові вкрили бетонними плитами головні вулиці села, які до того були ґрунтовими.
1975 – до Німеччини на постійне проживання виїхала перша сім’я з Шенборну – родина Михайла Шварца (більшість німецькомовних родин виїхала до Німеччини у 1980-1990 роках).
1976 – на Шипці збудовано восьмирічну школу № 9, директором якої 19 липня призначили 28-річного вчителя математики з Мукачева Павла Шевченка. 
1 вересня 1976 - відкриття школи. На фотографії командир частини, директор СШ № 9 Павло Шевченко та завідуючий райвідділом освіти.

1977 – в селі закрили початкову школу, а дітей перевели до ВШ №9.  1978 – 1 лютого відкрито дитячий садок частини.
1979 – РЛС прийнято до експлуатації (1056-й окремий радіотехнічний вузол раннього попередження (в/ч 30767, пізніше А 3432, позивний «Шипка»).
1980 – з вересня при школі відкрито секцію спортивного орієнтування, яка згодом "переросла" в мукачівський клуб спортивного орієнтування "Товариш". 
Жовтень 1980 року - команда клубу на змаганнях в Жденієві. В першому ряді учні СШ № 9 Юрій Фрікер, Валерій Кулінченко, Юрій Бєльков, Ігор Французов, Іван Гунгредер, Руслан Касьянов, Олександр Цепурдей (тренер), Олексій Бєлянін, Олег Казанцев, Олександра Ненахова, Тетяна Піліпенко, Алла Жданович та Надія Колеснік.

1981 – з 16 червня Павло Шевченко призначений директором мукачівської СШ № 1, в якій продовжували навчання діти з Шенборну. Директором ВШ  № 9, перейменованої в навчально-виховний комплекс “Первоцвіт”, став Андрій Олексик (до 2001 з перервою у 1985-1988).
1988 – за рахунок благодійних фондів та пожертвувань віруючих був
повністю відремонтований римсько-католицький костел.   

1990 – виконком Закарпатської обласної Ради народних депутатів рішенням від 20 березня 1990 року утворив  Новосільську сільраду з центром в селі Нове Село; головою обрано Михайла Фогела.

1991 – при дитячому садочку, вперше після 1938 року, відкрито німецькомовну групу.
1994 – до села приїхав німецький священик Йозеф Трунк. За його участі в селі було відкрито спільноту католицької місії Стабат Матер Марія (Comunitas Stabat Mater Маriya), було ініційовано багато проектів з надання допомоги, у тому числі створено компанію для деревообробки, пошиття одягу та ферму, а також збудовано лазарет, відпуск-центр і будинок для престарілих.
1995 – постановою Президії Верховної Ради України за № 137/95-ПВ  від 2 березня 1995 року Новому Селу було відновлено колишню назву – Шенборн. Головою сільради обрано Мартина Гунгредера.

1997 – 28 лютого урядом України було підписано угоду, якою передбачалося спільне з Росією використання РЛС.

1997 – священик Бургарт Нога почав капітальний ремонт церкви, 1998 року – реконструйовано високий олтар.
1999 – єпископ Антал Майнек підняв церковну громаду на ранг парафії, її обслуговують дієцезіальні священики, тут також працюють черниці згромадження Сестер Поклоніння.
2001 директором НВК "Первоцвіт" призначений Юрій Голіш (до 2004), потім - до 2011 - Людмила Литвин. На даний час директором школи є Ксенія Бургела.

2007у жовтні уряд передав із державної до комунальної власності Мукачева сім багатоквартирних будинків у мікрорайоні Шипка, що знаходиться на околиці Шенборна. Тут збудовано православний Свято-Георгіївський храм УПЦ МП.  
Мукачево - Шипка - Шенборн. Свято-Георгієвський храм УПЦ МП 
6 березня 2013 року, рішенням уряду будинки та споруди колишньої військової частини, що знаходилися на території Західного центру радіотехнічного спостереження, передані Міністерству внутрішніх справ.

    Значення і роль шенборнців у формуванні етносоціальних процесів в краї
Донедавна село заселяли потомки  німецьких колоністів, що прийшли на Закарпаття в нелегкий для його жителів час – після поразки в національно-визвольній війні 1703-1711 рр. під керівництвом Ференца Ракоці II. Край був розорений і обезлюднів. Німецькі колоністи поселилися на пустищах, на землях, вкритих лісом і чагарником. Вони відроджували їх до життя, будували на них будинки. Шенборни ретельно підбирали кандидатів для переселення. Як правило, це були вірні католики і трудівники, знавці своєї справи: хлібороби, винороби, лісники, єгері, мірошники, пивовари, пекарі, м'ясники, cиромятники, ковалі, теслярі, столяри  і представники багатьох інших професій. Колоністи їхали до Закарпаття з більш розвинених в економічному і культурному відношеннях областей Німеччини та Австрії. Вони «приносили» на нові місця свого поселення більш сучасні форми виробництва, технічних навичок, побутової культури. По суті, в той час, коли в Закарпатті панували ще феодально-кріпосницькі відносини, німецькі колоністи були вже в значній мірі носіями буржуазного способу виробництва.
Без перебільшення можна стверджувати, що німці зіграли важливу роль в економічному і культурному розвитку Закарпаття XVIII – XIX вв. Тривале контактування з колоністами, німецьким етнічним світом загалом позитивно вплинуло на місцеве населення у багатьох відношеннях. Працьовитість німців, їх організованість, практицизм, терпіння, вміння стійко переносити життєві негаразди і невдачі, толерантне ставлення до представників інших народів і релігій позначилося на формуванні національного характеру українського населення Закарпаття. Це відчувається і сьогодні, якщо порівнювати його з українським населенням інших областей республіки4
Мешканці Шенборну 30-і роки ХХ ст.
Ось у цьому переселенні, як вважають історики, і криється секрет благополуччя Закарпаття. Переселенці, крім своїх пожитків, привезли сюди і передові моделі ведення господарства, що поклало початок розвитку тих же соціально-економічних процесів, що і в країнах Західної Європи. Німці навчили місцеве населення вмінню працювати, організованості, практичності, толерантному відношенню до представників інших народів і релігій. «Саме ці риси формування національного характеру українського населення Закарпаття донині відчутні, якщо порівнювати його з українцями інших областей. Населення сходу та центру України не отримало такого капіталістичної вишколу, як у Закарпатті », - пише у книзі« Carpatiсa - Карпатика» доктор історичних наук, професор Ужгородського університету Григорій Павленко.
Німецька община Шенборна, незважаючи на приниження, що коїлися під час входження села до складу Угорського королівства, а пізніше й Радянського Союзу, зберігала своє обличчя протягом більше 270 років. Економічна руїна та безробіття, що утворилися в 90-х роках після розпаду СРСР, призвели до остаточного розпаду німецької меншини, нащадки колишніх переселенців повернулися на землю своїх предків – до Австрії та Німеччини. 
З яскравих особистостей, що проживали у селі, можна згадати монахиню – сестру Бернардіс. Сестра Бернардіс Вешенфельдер народилася 29.09.1941 року в день св. Архангела Михаїла в селі Калсдорф, на південному заході Німеччини і виросла в сім'ї, де було сім дітей. Вона завжди була готова прийти на допомогу і завжди мала радісне серце. Ходила у звичайну народну школу, по закінченні якої вже з 13 років стала працювати на паперовій фабриці, що знаходилася неподалік. З 15 років працювала помічницею у дитячому садку.  Духівник сестер, який одночасно був парохом у лікарні у Вормсі і так само головний лікар із її парафії відкрили великий талант майбутньої сестри Бернардіс. Вони умовили її отримати освіту медсестри. Пізніше, коли вона вже жила біля сестер Конгрегації, отримала освіту психолога. Потім с. Бернардіс отримала канонічну місію і завдання від Церкви викладати релігію. Багато було періодів та епізодів з радісними, але  також болючими моментами в її житті. Вона відвідувала на дому хворих і доглядала за ними. Вона була керівником монастирського конвенту, керівником першого соціального центру для сестер Конгрегації у Німеччині та керівником монастиря «Відкритих дверей для бід нашого часу». 
Монастир «Відкритих дверей для бід нашого часу» врятував величезну кількість людей. Все почалося з бідних, безпритульних, фізично та духовно хворих, молодих людей, які підлягали покаранню, людей, у яких розпався шлюб або сім'я, також покинутих і одиноких людей, дітей і молодих людей з їх бідами, людей без громадянства, нескінчений ланцюг бід нашого часу. За них молилася, говорила їм слова, що отримувала для них від Ісуса2.
З 2004, шість останніх років свого життя, сестра Бернардіс провела в Шенборні, допомагаючи багатьом людям. Проводилось багато богослужінь, зцілень. Це був хвилюючий і гарний час. На подвір’ї  монастиря в Шенборні встановлено меморіальну плиту сестрі Бернардіс.
Йожеф Тадлер


Серед вихідців села Йожеф Тадлер (1938 р.н.) – педагог, музикознавець, композитор, диригент.  Закінчив фортепіанний відділ Ужгородського музичного училища (1956-59), Львівську консерваторію (1967- 1972) по класу фортепіано, диригування і композиції. Працював концертмейстером Закарпатської обласної філармонії, викладачем музичної школи у Мукачеві. В 1974 р. з сім’єю виїхав у Німеччину. Працював у місті Валдюрн.
Йожеф Секереш
Із Шенборна родом Йожеф Секереш (6.06.1942) – член Національної спілки художників України (1999). Закінчив Ужгородське училище прикладного мистецтва (1962). Живописець. Основні твори: “Портрет жінки” (1988), “Осінь в Карпатах” (2001), “Рідні гори” (1997), “Гірське село” (2004),“На Міжгірщині” (2006), “Зима” (1998). Мав персональні виставки в містах Мате Залка, Будапешт (1995), Мукачеві (1996), Німеччині (1996)  
     Туристсько-рекреаційні та екскурсійні можливості Шенборну.
               У 2008 році Центром Європейської Інтеграції та Транскордонного Співробітництва було проведено анкетне опитування власників сільських садиб села Шенборн на предмет бажання та можливостей надання послуг з сільського зеленого туризму, по розміщенню та харчуванню туристів. Двадцять два власники виявили бажання надавати такі послуги.
               У села є чималий туристсько-екскурсійний потенціал. 
Кургани-могильники Куштановицької культури біля Шенборну
               В дубово-грабовому лісі, що знаходиться на східній околиці села, на схилі старовинної річкової тераси Латориці є декілька груп курганів Куштановицької культури (VI-IV ст. до н.е.). Курганні насипи мають куполоподібну форму і висоту від 0,5 до 2,5 м. Діаметри курганів коливаються від 10 до 15 м.   
Цікавими об’єктами для військового туризму в районі Шенборну є територія, на якій знаходився потужний військовий аеродром, а також будівля колись надсекретної РЛС «Дніпро» (єдиної на території сучасної України). За словами начальника Західного центру радіотехнічного спостереження Миколи Жураківського: «Ми можемо виконувати дуже важливі роботи для науки, виявлення і спостереження за космічними об’єктами. Ми можемо не просто знайти супутник у космосі, а й сказати, у який колір пофарбована його антена».
 Також неподалік села розташовані споруди колишнього військового містечка, військового полігону та танкодрому.
Тут є чималі можливості для проведення змагань з пейнтболу.
 Місцевість навколо Шенборну та Шипки з початку 80-х років ХХ століття активно використовується для проведення різноманітних змагань і тренувань зі спортивного орієнтування бігом та, з 2009 року, для МТВО – спортивного орієнтування на велосипедах. Для більшої частини лісу тут створено спортивні карти, які можуть використовуватися і для змагань з видів туризму. 
Неподалік села розташовано чимало невеличких озер штучного походження, які місцеве населення використовує для риболовлі. Два озера (Шипкінські), знаходяться на півдні – вище глиняного кар’єру, три (Генеральські) – на сході за лісом. Ще близько десятка дрібних озер та річка Коропець розташовані на північ від села на території колишнього аеродрому.
Для прихильників релігійного туризму в селі будуть цікавими храм Святого Михайла римсько-католицької церкви (1852), монастир – Конгрегації сестер почитання найсвятішої євхаристії, капличка в парку, старовинне німецьке кладовище в центрі села та придорожні хрести, що встановлювалися як оберіг. 

  На території сільради часто проводяться різноманітні культурні акції. Так у вересні тут традиційно проходить фольклорне свято "Самоцвіти Мукачівщини", у програмі якого є театралізовані номери з проведенням старовинних весільних обрядів та звичаїв національних меншин Закарпаття.
Весною в Шенборні за традицією святкують національне німецьке свято – Фасінк. За термінами воно збігається з Масляною і теж символізує наближення весни. Кажуть, що це свято в селі святкують з часів перших поселенців. У цей день у швабів прийнято надягати карнавальні костюми і ходити з будинку в будинок всім натовпом з привітаннями.

      Література
1. Die vergessenen „Schönbornfranken“ in der Region Mukatschewo/Ukraine
-Zur Geschichte und Volkskultur einer deutschsprachigen Minderheit- (Забуті франки Шенборна в Мукачівському регіоні – історія та народна культура німецькомовної меншини) Rudolf Distler, Bamberg, 2002
2. Ландверг М., Продовжуймо любити – газета Мукачівської діє цезії римсько-католицької церкви «Світло» №1, 2011
3. Лялюшко В.А., Невідома «Шипка» – газета «Робітничо-селянська правда», №1, 2013 р.
4. Павленко Г.В. Нiмцi на Закарпатті. Ужгород, 1995. С. 16
5. Фийнеш Елек, Географічний словник Угорщини (Опис населених пунктів Закарпаття середини XIX ст.), перекл., упоряд. Йосипа Кобаля. – Ужгород: ТОВ «ІВА», 2011